Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 922/2118/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 рокуу справі№ 922/2118/14 господарського суду Харківської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"простягнення 42499,38 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Мандригеля Р.С.,

від відповідача: Зубрич Д.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Харківської області , в якій просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 34 824,96грн., пеню в розмірі 2 670,56грн., збитки від інфляції в розмірі 2 381,96 грн., 3% річних в розмірі 2 621,90 грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди № 51/4-17/06-729 від 01.11.2006р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2014 року у справі № 922/2118/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 34 824,96 грн. основного боргу, 2 380,85 грн. збитків від інфляції, 2 621,90 грн. 3% річних, 1 712,15 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2 670,56 грн. та збитків від інфляції в розмірі 1,11 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Харківміськгаз" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 16.07.2014 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 листопада 2006 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" (відповідач) було укладено договір оренди індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) за № 51/4-17/06-729 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з додатком № 1 до цього договору, що знаходиться на балансі позивача, залишкова вартість якого станом на 30.09.2006р., згідно бухгалтерського обліку, становить 120 876,79 грн. та відображається в акті приймання-передачі майна.

22.12.2008р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) № 51/4-17/06-729, якою сторони дійшли згоди внести до основного Договору доповнення, зокрема реквізити (розрахунковий рахунок) ДК "Газ України".

Згідно з пунктом 1.2 Договору, передача майна в оренду здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту підписання даного договору та оформлюється актом приймання-передачі, в якому зазначається технічний стан орендованого майна та інші дані. Акт приймання-передачі підписується обома сторонами.

У відповідності до пункту 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі бухгалтерських даних щодо вартості майна і становить за базовий місяць оренди суму 3021,92 грн. (Додаток № 2 до цього Договору). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України і становить за базовий місяць оренди 604,38 грн. Загальна сума орендної плати за базовий місяць оренди визначена у розмірі 3626,30 грн.

Пунктом 3.2. Договору обумовлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за цей місяць.

А згідно з пунктом 3.3. Договору орендна плата перераховується відповідачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставленого рахунку-фактури позивача. У відповідності до пункту 5.2. Договору відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати орендну оплату.

Судами також встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором оренди виконав в повному обсязі та передав відповідачу в оренду майно, що підтверджується актом приймання передачі від 01.11.2006р.

Відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів виконував не в повному обсязі та не своєчасно, у зв'язку з чим в нього утворилась заборгованість в розмірі 34 824,96грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 34 824,96 грн., 3% річних в сумі 2621,90 грн. та 2380,85 грн. інфляційних на підставі ст. 525, ст. 625 Цивільного кодексу України. Відмовляючи позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 2670,56 грн., господарський суд, врахувавши заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, зазначив, що позивачем порушено строк позовної давності відносно неї, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, місцевий суд здійснив перерахування інфляційних, нарахованих позивачем на підставі ст..625 ЦК України, та задовольнив частково в цій частині позовні вимоги в сумі 2380,85 грн. за період з жовтня 2011 р. по квітень 2014 р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема із договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу України є договір.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням передбачених цим Кодексом особливостей.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору, позивач передав відповідачу в оренду майно, що підтверджується актом приймання передачі від 01.11.2006р.

Як зазначалось вище, умовами договору (п.3.3 договору) сторони погодили порядок здійснення орендної плати шляхом перерахування грошових коштів щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставленого рахунку-фактури позивача.

Відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів виконував не в повному обсязі та не своєчасно, з урахуванням чого у відповідача за час дії договору оренди утворилась заборгованість в розмірі 34 824,96грн., яка підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем та її розмір підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім суми заборгованості, позивач просив суд стягнути на його користь пеню в розмірі 2670,56 грн. за період з 16.09.2011р. по 16.07.2012р., річні в сумі 2621,90 грн. та 2381,96 грн. інфляційних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

За приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського кодексу України).

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено статтею 257 Цивільного кодексу України у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.ч.1, 2 ст.258 Цивільного кодексу України).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені,місцевим судом вірно встановлено, що позивач мав право на її нарахування, однак, порушив строк позовної давності щодо вимоги по стягненню пені, оскільки звернувся до суду із позовною заявою про її стягнення в травні 2014 року, тоді як 17.07.13р. строк для звернення позивача з відповідним позовом до суду скінчився.

Враховуючи те, що відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності до прийняття рішення по справі, позивач мав право на нарахування пені за період із 16.09.11р. по 16.07.12р. за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, однак, звернувся з позовом до суду з пропуском строку позовної давності щодо стягнення пені за цей період, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 16.09.2011 року по 22.05.2014 року у сумі 2621,90 грн. та вважає, що господарськими судами обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 1,11 грн., оскільки позивачем здійснено невірний розрахунок; інфляційні підлягають стягненню за період з жовтня 2011 р. по квітень 2014р. в сумі 2380,85 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову цілком правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року у справі № 922/2118/14 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова